Екологічні конкурси

Трудова акція „Плекаємо сад“

Сад  зелений – що є  краще ,

 Як кругом цвіте , росте ?

        В Україні нашій славній

Хай кругом  цвіте й росте !

П. Тичина .

        У  народі  кажуть, що  недаремно прожила  та людина  життя, яка  збудувала дім , народила і виховала  дитину  та  посадила  сад…Дійсно, що  є кращим  за  дитячий сміх у домі і буйний яблунево-вишневий сад біля  рідної  хати.

      Кому  доводилося  хоча б раз  побувати у нашому  селі, той , безперечно, був зачарований  красою природи  нашої  місцевості. Адже  потопає воно у зелені вишнево-яблуневих  садів влітку , восени  чарує жовто-багряними фарбами , а весною буяє  сніжно-білим  цвітом  і п’янить  нас духмяним  ароматом.

     
Ростуть  на  вулицях  села  красуні-берізки  та  крислаті  тополі, посаджені  та дбайливо доглянуті  нашими дідами та батьками.  А  наша  рідна школа, розташована  неподалік  старого  яблуневого саду, який  був закладений  ще у 60-ті  роки минулого  століття  місцевими  садівниками.

       Ми  впевнені , людина  приходить  на  землю , щоб  не  лише  споживати „ плоди цивілізації “, а й щоб залишити  про  себе слід на землі, добрі спогади  у  людей. А для цього потрібно щось творити з чистою душею та добрим  серцем.

        Для  нас , учнів Остапівської ЗОШ I-II ступенів  рідним  домом є

наша  альма-матер  і ми робимо все можливе , щоб наша школа була  красивою, затишною, потопала у зелених буйнощах  квітів та дерев.

        Особливо дбайливо  ми  доглядаємо наш старий  яблуневий  сад, 

який  щедро восени нам дарує  свої  плоди. Але для  того, щоб яблуні щедро  і рясно  восени  уродили  потрібно докласти  чимало  зусиль.

    Кожної  весни  ,  разом  із  учителем  трудового  навчання, ми обпилюємо  старі  гілки на  деревах  нашого  саду, а потім  спеціальним  розчином  із  глини  замазуємо  свіжі  надпили  на  гіллі,  щоб  рани  скоріше загоїлися.  Кожне  деревце  старанно  обкопуємо, а потім   розчином  вапна  білимо , щоб захистити  кору  дерев  від  шкідників.

    Вагому  частку  по  впорядкуванню  і  догляданню  саду  роблять гуртківці „ Юного садівника “, яким  керує вчитель  біології Лариса Олександрівна  Дмитренко.
   А цієї  весни ми , члени гуртка „Юний садівник “ вирішили  прийняти активну  участь  у трудовій  акції „ Плекаємо сад “ в  рамках  проекту
 „ Турбота молоді тобі , Україно !“ Отже  перед  нами виникло нове  і складне завдання: на  пустирі  що недалеко біля  школи закласти  фруктовий  сад.

     Усі члени гуртка  активно  включилися  в роботу. Перш  за все потрібно було очистити територію від  минулорічних бур’янів. Теплого березневого дня , взявши після уроків сокири  та граблі ми , юні садівники, взялися  прибирати пустир. Працюючи весело та дружно, дев’ятикласники Галушка Богдан та Чижма Віталій вирубували  височенні  сухі  зарості  старого  полину. А  Чопик  Таня,  Дзюба Яна  та  Буланенко Віка  згрібали сміття. Невдовзі  ділянка була  приведе до порядку. 
      Хоча ми були  втомлені , але якось  на душі було  легко  та  радісно.Та попереду була  найголовніша  робота – підготувати  грунт  та  вибрати  сажанці.  Прочитавши  відповідну  літературу  ми  дізналися , що для яблуні  найкраще  підходять  слабокислі  грунти , або  грунти  близькі  по  кислотності  до  нейтральних – рН 5,1 до 7.  Вірною  ознакою високої  кислотності  грунту  є поширення  на ньому  щавелю , хвощів  та жовтецю повзучого.  Також  досить просто  визначити  кислотність  грунту  за  допомогою  індикаторного  паперу.  Саме цим  методом  ми  й скористалися. Брали  проби  з різної  глибини  до 35 см, їх  змішували, відокремлювали 200-300 грам  і зволожували  дощовою  водою, потім приклавши  смужку  індикаторного  паперу, стискали  у  руках. Забарвлення, якого  набув  папірець, порівнювали зі  шкалою індикаторного паперу. Зробивши  цей  дослід  ми переконалися ,  що грунт  нашої  ділянки  є сприятливим  для  саду.

Наступний  етап нашої  роботи  був досить  відповідальний. Нам  необхідно  було  роздобути  сажанці. До  виконання  цього  завдання  взялася  вся  школа , навіть  допомагали  батьки.  Адже  потрібно  було не лише роздобути  сажанці , а й  правильно  їх  відібрати. На ринку  зазвичай  пропонують  дворічні  сажанці , менше – однорічні . Які  ж  краще ? Для  цього  нам  прийшлось  поспілкуватися  з садівниками  нашого  села. Досвідчені  садівники знають : посаджені в один і  той же  час дволітки і однолітки  через  два  три  роки  важко  відрізнити.  Вони  при  рівних  умовах одночасно  починають  плодоносити . Так  що , прийшовши  за  сажанцями, вибирати  потрібно не  за  віком , а за виглядом. В першу  чергу звертали увагу  на  корінь – він повинен бути  добре  розвинений, краще , якщо основні  відростки  у  нього  розведені більш-менш  рівномірно в різні боки.

      Відібравши  сажанці та визначивши різновид  грунту  на нашій  ділянці, провівши  агротехнічні заходи  для її  поліпшення, настав  час садити  сад.  Наступного  дня  на пустирі  закипіла  робота. А її  вистачило  всім.  Одні  копали  лунки , інші  носили воду .

  Для  того, щоб  наші  тендітні деревця прижилися  і в майбутньому забриніли  зеленими  листочками, також  необхідно  дотримуватися техніки  посадки.

     Сажанець  розміщували  з  північного  боку – так деревце  буде захищене  від  сонячних  опіків. Коріння  розправляли по конусу, щоб  вони розміщувалися  рівномірно , не перетиналися , а кінці їх не загиналися. Конус для  того і потрібен , щоб закінчення  коренів йшли вглиб. Нами було  посаджено  25  яблунь  та 10 вишень та слив.

   Через тиждень  стовбури дерев ми обробили  вапном  від  шкідників. Здавалося , що від цього дерева стали красивішими , міцнішими. Якою була  наша  радість ,коли на деревах стали з’являтися  зелені листочки , а деякі вишні та сливи розпустили  поодинокий білий цвіт. Він  ще був несміливим , але впевненим .

      Наступної  весни  наш  молоденький  фруктовий  сад  забуяє цвітом і принесе  радість людям. А ми будемо доглядати наш сад , бо це наш святий та  непорушний обов’язок – виростити його  для  наших  нащадків.

       Життя  людське  дуже коротке , тому спішімо творити добро , садити ліси , ростити  сади .

      

       Друзі !Тож  давайте дивуватися красі ,

      Весняній  казці , яблуку в росі .

      Розпуклій  бруньці  на вишневім вітті

      Давайте  залишатися людьми

      Й ростити щедрії квітучії сади.

Міністерство освіти і науки України

Брагінцівська ЗОШ І-ІІ ст.

Варвинський р-н Чернігівська обл.

Всеукраїнський конкурс

„ До чистих джерел“

                                     

2013 рік

Анкета  учасника  Всеукраїнського  конкурсу  „ До чистих джерел “

Назва  конкурсної  роботи   -  „ Джерело  мого дитинства “

1.     За якою  категорією  подається  робота – Відновлення  та впорядкування  джерел , криниць.

2.     Інформація  про колективного  заявника ( організація , колектив, товариство)

Назва організації , колективу – Брагінцівська ЗОШ І-ІІ ст.

Юридична адреса  17610 с. Брагінці

                                            Вул. Київська
                     Варвинський р-н                                                                              

                      Чернігівська обл.

Коротка інформація  про організацію. Прізвище , ім’я по батькові керівника , кількість активних членів.

     Дмитренко Лариса Олександрівна – керівник  гуртка

     Члени  гуртка:  Коротун Сергій – 9кл.

      Кащенко Сергій – 9кл.

      Чопик Наталія – 9кл.

      Попович Володимир – 9кл.

      Кармазін Станіслав – 8кл.

      Чопик Ірина – 8кл.

      Чопик  Тамара – 8кл.

      Чижма Руслан – 5кл.

       Ралко Максим – 5кл.

       Дзюба Ярослав – 5кл.

       ПетріченкоАліна -5кл
Яку  природоохоронну  роботу  заявник  виконував  раніше –впорядкування  берегів  ставків, операція „ Живи, мурашко !“,

 знаходження замулених джерел та їх розчищення

3. Інформація  про  природний об’єкт, на  поліпшення  екологічного  стану  якого спрямована  діяльність – криниця  „ Калинова“. Розчищення джерела  та стоку води, встановлення зрубу , а також висадження  кущів калини  біля  криниці. Встановлення столика та лавочки біля джерела.

4.     Інформація про виконану  роботу , що подається  на  конкурс

   „ Джерело  мого  дитинства“

Які  екологічні  проблеми  вирішувались :

1.     Вивчення  стану  природних  джерел.

2.     Відновлення криниць  та впорядкування  прилеглої  території.

3. Вивчення стану (санітарних норм) води Варвинською райсанепідемстанцією

5. Очікуваний  природоохоронний ефект на найближчу і віддалену 

перспективу     

Як  змінився  екологічний  стан водного об’єкту внаслідок виконання   Ваших  робіт – покращився  естетичний стан джерела та прилеглої території, а також змінилася якість води  в ньому.

Які  заходи Ви плануєте здійснити на цьому  об’єкті в майбутньому

Встановлення  знака  „ Бережіть джерело“. Прилеглу територію огородити лісою та викласти стежку до криниці.

6.Отриманий соціальний  ефект

Скільки  виконавців залучалось до виконання  робіт – 11 учнів

Як  проводилось  інформування  громадськості про хід  реалізації заходів та їх наслідки – дана робота висвітлювалася  на сесії Брагін -  цівської с/р 06.09.2013року , а також на засіданні виконавчого комітету Брагінцівської с/р. та педагогічній раді

підпис                                                                   дата – 24.10.2013рік

Ой у полі криниченька

Там холодна водиченька…

   Так співається про криницю у відомій народній пісні. Здавна криниця була у глибокій шані наших предків. Адже вона дарує людям найцінніше – воду. А вода – це життя для всього живого на землі.

   Та на жаль, протягом останніх десятиріч криниці, колодязі, озера і ріки просто щезають і помирають від нашої байдужості і бездуховності. Це є актуальною екологічною проблемою. У Ліни Костенко є такі поетичні рядки, які пронизливо викривають цю проблему.

Ще назва є, а річки вже немає,

Усохли верби, вижовкли рови,

І дика качка плоско обминає

Рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

І озерявин проблиски скупі,

І той у небі зморений лелека,

І те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої вески,

І світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками

Лелека зробить декілька кругів,

Очерети із чорними свічками

Ідуть уздовж колишніх берегів.

     Безперечно, не можна допустити знищення джерел на нашій рідній землі. Адже це краса природи, це наш духовний світ. Знати, а тим паче берегти  ці  нетлінні  дари – наш святий і непорушний обов’язок.

        Саме тому, ми, члени гуртка „ Екологічна стежина“ під керівництвом вчителя біології Дмитренко Л.О. іще із 2006 року є активними учасниками Всеукраїнського конкурсу „ До чистих джерел“. Зокрема у червні 2006р. ми провели пошукову роботу по виявленню криниць. У цьому нам допоміг місцевий наш краєзнавець Бебик Анатолій Михайлович ﴾на жаль нині покійний﴿ та старожили села Салієнко Т.І., Кривуш Т.Д., Москалець М.З., які нам розповіли про місцезнаходження джерел.

   Ми відвідали всі урочища і встановили, що частина джерел були фактично втраченими. Ледь-ледь жебоніли лише в урочищі Романчиха.

Адже криниці – це „святі місця“. Так про них сказав  В.Скуратівський, відомий  український митець.

 Прекрасною традицією наших пращурів було освячення криниць. У нашій місцевості криниці в селі називаються колодязями.

  Назва „колодязь“ походить від слова „колода“. Бо колодами наші предки оправляли криницю, а не бетонними  кільцями. А ще, біля криниці часто  ставили водопійну колоду, тобто видовбане із колоди корито.

 Та  найціннішим є духовне значення криниці, бо це чисте джерело наших душ. Це оберіг, який об’єднує покоління, пульсуючі і невмирущі джерела наших животоків.

   Адже, криниці і польові, і яркові, і лісові, і придорожні, і сільські копалися прадідами, дідами, а  п’ємо воду із них – ми. Тож повинні ми берегти і передати їх своїм дітям, майбутнім нашим поколінням.

У  народі  говорять : „ Де вода , там життя “. І це дійсно так. Адже споконвіку  наші  предки селилися обабіч  річок. Не виняток  і наше село Брагінці, яке  знаходиться  на південному сході Варвинщини. Село розкинулося  у глибокій  мальовничій  долині  на  лівому  березі   річки  Глинна. За     народними переказами та архівними  документами  доведено, що село зародилося ще у ХVI ст. Його землями володів польський магнат Ярема Вишневецький. Достеменно  не  відомо чи бував  пан  Вишневецький тут, та до цього часу  зберігся  на північній  околиці села  ставок,  який брагінчани називають  Панський. Колись  це  був один  із найкращих ставків села ( а їх у Брагінцях – 3 ).

  Та з часом  його береги  вкрилися  зламаним гіллям , пластиковими  пляшками. І тому, весною  цього року  члени  гуртка     „ Слідопити “

       (керівник  Коротун С. М.) провели акцію „ Чисті  береги  Панського                ставу“. Гуртківці  зібрали 10 мішків різноманітного сміття,  які  були             вивезені трактором  до сільського смітника  та  причеп гілля.

   Саме     тоді  школярі  віднайшли  неподалік  ставу  занедбану    криницю.            Джерело  ледь-ледь  жебоніло . Наступного  дня  школярі разом  з С. М.      Коротуном зайнялися   розчищенням  джерела . Старанно  працювали Чижма Віталій та Богдан Галушка (8кл), Дзюба Яна, Оксана Попович  та  Буланенко Віка, а також  семикласники  Сергій  Коротун ,  Попович  Володимир  та                 Сергій   Кащенко .

 Робота увінчалася успіхом. Джерело забило ключем, а цього  спекотного літа  щедро дарувало  пастухам  ковток  прохолодної 
 водиці.

       І  на думку  приходять  поетичні  рядки  Миколи  Сингаївського :

За  селом  у  нас  криничка ,

Неглибока , невеличка.

Клен шумить  над  нею  листом ,

В ній  вода холодна  й  чиста .

Йдуть  із поля  трудівниці –

Завертають  до  криниці .

Із відерцем  ходить  мати

Чисту  воду  з неї  брати .

Знають  люди : як нап’єшся ,

Наче  сили  наберешся .

І  говорять : то криниця ,

У  якій жива   водиця .

 У  вересні  учні  продовжили  свою  роботу по відновленню  та  впорядкуванню  джерел. До  справи  долучилися  гуртківці „ Екологічної стежини “  
( керівник  Дмитренко Л.О. )

     За  ініціативою  Лариси  Олександрівни  питання  щодо відновлення  та  впорядкування  природних джерел, які знаходяться  на території Брагінцівської  сільської  ради у вересні  місяці було розглянуто  на засіданні  виконавчого комітету  сільської  ради.

     Лариса Олександрівна  Дмитренко  скоригувала  нашу  роботу, і першим  її етапом  було  складання  карти  природніх  джерел с.Брагінці.

Опитавши старожилів  села  П. Ф. Дзюбу , Г. І. Чепурну та М. І. Коротун  і  відвідавши  вказані  місця , ми  віднайшли  та встановили  місцезнаходження  криниць:  Панський  ставок – 2,  Січ – 2, та урочище  Романчиха – 2 .

       Криниця  в  урочищі  Романчиха  перебуває  на  відстані  2 км  від  села.  Саме  тому і було  вирішено, що першою ми повинні впорядкувати її. Теплого і сонячного вересневого  дня  гуртківці  разом  з  Ларисою Олександрівною  на  гужовому  транспорті,  яким нас забезпечила  сільська  рада  вирушили  до  урочища .

       По  дорозі Лариса Олександрівна  нам  розповіла, що українські  криниці  споконвіку  символізували  достаток,  невичерпну  людську  доброту,  щирість  і привітність . Зазвичай, криниці  копали  чоловіки  до літнього  свята  Івана  Купала.

        Наші  предки  вміли  відшукувати   під  землею  потужне  джерело, щоб  і в посушливе  літо криниця  не висихала.  Для цього брали вербову гілку  із  зеленими  листочками. Прихилившись  до землі, водять нею. Там, де листочки  тягнуться  додолу, обов’язково є вода, можна  копати  криницю.

     Та  найбільше в душу нам  запала  легенда  про  Тарасову  криницю.

Якось  малим  хлопцем  Тарас  Шевченко  разом  зі своїм  дідом Іваном ходив  пішки до Мотронинського монастиря, що в Чигиринському  районі на  Черкащині. Йшли  вони  довго, хоч вийшли з  дому  ще вранці.  Надворі  була спека, і подорожні  притомилися. Сіли, поїли, що Бог послав, захотілося пити. Ось  неподалік  вони  й запримітили  маленьке  джерельце  і почали розгрібати  навколо  нього.  Незабаром  звідти  забила  вода. Та ще ж яка смачна ! Напилися подорожні, відпочили  і пішли  далі.

       А  впорядкована  ними  криничка  залишилася  й існує  до наших днів,  тамуючи  спрагу  перехожих. Вона  славиться  своєю  цілющою, смачною водою.

 І  називають  її  люди  Тарасовою.

   Ось так у розмові непомітно  сплив час дороги і під’їхали  до      урочища.
Далі  наш  шлях пролiг пішки. Через якусь мить  ми  побачили типові  обриси джерела. Криниця була вкрай  занедбана. Довелося  гарно попрацювати лопатами. Розкопали  стік  джерела  виклали  його  уламками старої  черепиці,яку ми привезли  із  собою, а саму основу  джерела  розширили  і  глибоко 
очистили  від  мулу.

    На  наших  очах  криниця  оживала. І  хоча  ми дуже  втомилися, але

радість  наповнила  наші серця . Бо гарну  справу  ми  зробили. Корисну !

     А ще ми посадили  два  кущі калини. Отже , назвали її  Калинова.

Ця  криниця – це криниця  нашого дитинства. Ми будемо і надалі її доглядати і плекати. Нехай  залишиться  для наших  дітей, для  майбутніх поколінь. Адже  велика  рація  полягає у народному  прислів’ї : 
„ Найсмачніша вода  і найцілющіша з тої криниці, з якої пили твої  батьки“.

Поміж дерев в узенькій лісосмузі,

Не маючи зупинок і думок,

Не підпускаючи пісок і бруд до себе,

Біжить веселий , радісний струмок.

Вода у ньому чиста і прозора ,

Не мов сльоза у когось на щоці

Як зачерпнеш долонею ту воду

Залишаться краплинки у руці.

Весна цього року була холодна і затяжна. А коли нарешті у травні видалися теплі і погожі дні шлях гуртківців „ Екологічної стежини“ (керівник гуртка вчитель біології Дмитренко Л.О.) вкотре проліг до криниці Калинова ,що знаходиться в урочищі Романчиха поблизу нашого села Брагінці.

Рік тому ми зробили  перші кроки по її впорядкуванню: розчистили стік джерела, виклали уламками старої черепиці, а саму основу криниці розширили і очистили від мулу, висадили кущі калини і назвали Калиновою. Та хотілося зробити для кринички щось більше.

      Тож за підтримки членів гуртка  „ Слідопити “ , (кер. вчитель історії Коротун С.М.) ми обладнали основу криниці дерев’яним зрубом.

Наполегливо працювали Кащенко Сергій та Попович Володимир, Дзюба Ярослав та Сергій Коротун. Лариса Олександрівна разом з дівчатами Наташею та Тамарою Чопик висіяли чорнобривці.

Криничка в полі,

Де вона взялась?

До неї стежечка вузенька повилась.

В живій криничці б’ється

Прозоре джерело.

І радісно нам стало

Життя дали йому.

      Коли робота була закінчена, із великим задоволенням смакували джерельною водою.

Адже це криниця ,

У  якій жива   водиця .

Кажуть люди : як нап’єшся ,

Наче  сили  наберешся .

Але робота по опорядженню Калинової криниці на цьому не закінчилася. У вересні ми знову повернулися до криниці нашого дитинства.

          Зустріла нас криничка шепотом калинового листя і першими маленькими кетягами рубінових ягід. Із завзяттям ми взялися до праці. Дев’ятикласники Сергій Коротун та Кащенко Сергій разом  з Сергієм Миколайовичем робили стіл та лавочку. Ралко Максим, Чижма Руслан та Петріченко Аліна прибирали прилеглу територію.

          Наташа Чопик  та Дзюба Ярослав з задоволенням плели з лози тин. А Ірина  та Тамара разом з Ларисою Олександрівною взялися фарбувати  щойно    зроблений хлопцями столик та лавочку.

        І хоча всі втомилися, але радував результат нашої роботи. Здавалося, що криничка нам тихо-тихо шепоче: „ Спасибі, вам друзі “

      І коли в дружньому колі ми сіли біля кринички відпочити, Лариса Олександрівна розповіла нам цікаві факти про цю місцевість.

  Виявляється, що урочище Романчиха, це частина території давньоруського поселення Рим, яке на даний час є археологічною пам’яткою України. У 80-х роках XX ст.. тут проводилися наукові археологічні розкопки Інститутом археології України. Цікаво,  що ще на початку XX ст.. тут мешкали люди, яких у 20-х – 30-х роках минулого століття було переселено до сіл Брагінці, Макушиха та Мармизівка. За словами старожителів с.Брагінці криниця в Романчисі була з дідів-прадідів.

         Не одне покоління селян брало з неї воду. Та в плині історії перетворень залишилася від поселення лише назва та це вмираюче джерело.

          Тож як добре, що ми вдихнули в нього нове життя. Нехай не міліють наші   джерела і не маліють криниці людських душ.

Ми впевнені, що ми ніколи не забудемо цього джерела, збережемо його для наступних поколінь. Розкажемо про нього своїм дітям, приведемо  до нього своїх внуків. Нехай його кришталева і цілюща вода б’є чистим  ключем з лона рідної землі.

Я звертаюсь до вас, мої друзі!

Я звертаюсь до вас, земляки!

Збережімо калину у лузі.

Збережімо квітучі сади.

Збережімо озера і ріки

Зелені ліси і степи,

Хай струмують цілющі джерела,

Збережімо ми їх на віки!